На Геловін вирішили подивитись якийсь жахастик. Я вибрав зі списку най-най, схвалений Тарантінкою, і набутий культового фльору – фільм Кінопроба.
Японці – традиційні постачальники нетрадиційного моторошшя і жахів, тому на ніч ми влаштувати сімейний перегляд саме цієї стрічки.
Дружина заснула через 10 хвилин. Я почав куняти через 20.
Перша половина фільму – це неспішна історія про те, як один немолодий вдівець шукав собі дружину. Навіть натяків на щось страшне не було – просто якась мила мелодрама на рівні студентської роботи. Може саме такий стиль і надає фільму певної артхаусності.
Далі зародки інтриги логічно переросли у психо-плотські тортури, і стало трохи цікавіше. Кажуть, деякі кінокритики навіть втрачали свідомість під час перегляду.
Мені за весь фільм лише один раз стало реально моторошно, – коли явилась померла дружина головного героя. Це теж непогано, але від високорейтингового фільму жахів хотілося отримати трохи більше. Напевно, вся справа в тому, що в цієї стрічки потім багато чого поцупили в інших фільмах-жахів і так обсмоктали матеріал, що старий варіант вже не викликає необхідних емоцій.
Так думав я, засинаючи після перегляду. А коли прокинувся, то зрозумів, що все ще думаю про цей фільм, розмірковую над різноманітними деталями і заново переживаю деякі сцени.
Так – це дійсно художній фільм, з хорошими акторами і виразним впливом на глядача.
Трейлери і описи краще не дивитись. І навіть постер не дивіться. Хай все сприймається без підказок.
Якщо ж вам хочеться насиченого містичного чи психологічного хоррору, то краще переглянути японське “Прокляття” чи щось з “Астралу“. Або фільм “Незвані”, або той же “Бабадук” чи “Жінка в чорному” з Редкліфом.
