Якби Держкіно мене чуло, то я б заволав: Дивіться! Дивіться, яке кіно нам потрібно!
Top Gun: Maverick – це настільки майстерно зроблений, пафосно-героїчний військово-патріотичний фільм, що здається, наче ти на притрушену цукром свіжу булочку наклав товстий шар масла, а потім шар пахучого меду, і жереш це, запиваючи згущеним молоком, а по небритих щоках ллються сльози щастя, хоча солодкого ти не любиш.
На жаль, у фільмі є і ложка дьогтю. Це акторка, яка грала головну героїню – пасію персонажа Тома Круза. Вона просто не симпатична і якась кострубата. У попередньому культовому фільмі Top Gun (1986 року) жінку-фаталь грала Келлі МакГілліс – і вона була фантастична. Але, як ви розумієте, коли жінці за 50, з тілом жінки, зазвичай, відбуваються деякі метаморфози, які навряд чи дозволять грати роль спокусниці. Тому в новому фільмі задіяли Дженніфер Коннеллі. Фігура в неї струнка, але героїня вийшла зовсім не грайливою і не романтичною. Я весь час ловив себе на думці, що це якась стерво, яка знайшла собі лоха, щоб експлуатувати його і виставляти на глум та гроші.
Том Круз не зраджує своєму амплуа – він чудово вписується в роль трохи недоумкуватого, але надзвичайно харизматичного авантюриста в хорошій фізичній формі. Мені він подобається ще й тим, що сам виконує складні трюки (і навіть літає на винищувачі).
Фільм насичений кадрами неймовірної краси та приємним музичним супроводженням. Загалом, кіно хоч і динамічне, насичене подіями та пристрастями, але таке – медитативне. Ти знаєш, що всі конфлікти будуть влагоджені, всі нездійсненні місії будуть виконані, а вороги – хоч і в останню мить – але знищені. Стервозна жінка, хоч і познущається над головним героєм, але все ж вкладе його у ліжко. Навіть обов’язкова в таких патетичних фільмах смерть когось з героїв втілилась лише у тихому відході адмірала “Айсмена” (актор власне страждає від раку гортані – тому тут все було майже по-справжньому).
Словом, весь фільм – це емоції. Я думав, буде нудно, але ні. Сюжет теж інтригував, бо йдеться про протистояння, фактично, російській військовій техніці (в якій би країні це не відбувалося). І от дуже хотілося б побачити щось таке в наших, українських, реаліях.
