Фільм “Піноккіо” (Pinocchio) – це італійське фентезі про дерев’яну хлопчикоподібну ляльку, яка хотіла стати справжньою людиною.
Судячи зі скріншотів та розмов, можна було б очікувати на дуже похмуру, важку, депресивну річ, від якої – УХ! – мозок перетворився б у перелякану і нещасну мишку.
А, насправді, фільм вийшов просто непоганою казкою для дорослих. У фільмі таки було багато криповості, моторошного настрою та химерних історій, але мені не вистачило жиру – я не пережив аж таких яскравих, глибоких емоцій, на які розраховував. Хоча емоційне співпереживання було, без сумніву. Можливо, все ж фільм розрахований на дітей. Ми просто звикли, що дитячі твори – це бджілки з квіточками і вовчик з зайчиком. Обмежуємо дітей, захищаємо від жорстоких життєвих реалій та страхів, виховуючи перманентних інфантилів.
Про сюжет важко говорити, бо у стрічці показали перелік подій без чіткої драматургічної лінії. Треба б перечитати твір Карла Коллоді – цікаво, як там написано у нього.
У казки багато спільного з Буратіно, до якого на постсовку всі звикли. Але є і багато принципових відмінностей. Наприклад, італійський Карабас – Манджафоко – тут не одна з центральних фігур, а епізодична постать з роллю про, як мені здалося, сентиментального педофіла. Та й жодного золотого ключика не було, а це – фактично, центральна інтрига та сюжетна основа буратініади. Відповідно – менше ідеалістичних мрій та більше побутових реалій і людських взаємовідносин.
Що дійсно було шикарним і вартує Оскара – це картинка. Що не кадр – то хоч на стіну вішай чи листівку випускай. Дуже стильно, вивірено, і в межах доцільності. Художники-постановники і оператори постарались на тверду 5/5. При цьому постобробка з комп’ютерною графікою не випирають на передній план і не стають головною частиною твору. Ну може з віньєтками переборщили трохи.
Також нема претензій до гримерів та костюмерів. Їх можна лише похвалити за титанічну, кропітку роботу. Дерев’яного хлопчика та інших персонажів зробили з любов’ю. Єдине, чого я не зрозумів, чому лис і кіт були показані максимально людьми. Хоча, наприклад, пудель цілком загримований під пса. Вірогідно, грим дуже обмежував би міміку акторів – а в них роботи було багато.
Акторська гра, в цілому, нормальна. Хтось перегравав, хтось недогравав – терпимо, загалом. Діти зіграли краще за дорослих, як на мене.
Словом, любителям фентезі (та гарних кадрів) вартує подивитись обов’язково.
Дякую! Спробую нині переглянути ..
Найкраще, щоб звук був оригінальний. Бо дубляж, з яким я дивився, псував враження.