Весілля – одна з найважливіших подій у житті людини. Кожен готується до неї по-своєму, діючи так, як вважає за потрібне. Тут важливу роль відіграють моральні переконання, батьки, менталітет та власні уподобання людини.
Для когось організація весілля – це, обов’язково, бурхлива гулянка на два-три дні, з усіма прелюдіями: вишитими рушниками, оглядинами, викупом нареченої, з сотнею-другою родичами, яких ти бачиш, можливо, вперше в житті, тости, п’яні крики друзів. Зазвичай весілля у нас проходять саме так. Перевагою таких веселощів є те, що на них можна, звичайно, нагулятися, напитися, наїстися. Існує можливість знайти другу половинку серед кількох десятків кузенів або кузин родичів молодят.
Це непоганий спосіб відволіктися від буднів, насміятися. Можна почути неймовірну кількість сімейних історій з обох боків, починаючи від діда-прадіда: хто кому і з ким зраджував, які мав хвороби, скільки завів позашлюбних дітей, або про те, як сусід знайшов у дворі зачаровану свинячу голову, а через три доби захворів . Від такого волосся стає дибки. Хоч бери в руки ручку і пиши детективи, романи, повісті, що ґрунтуються на «реальних подіях» – такі собі, «весільні плітки». Їх варто було б запровадити у світову літературу, як новий жанр.
Такі види весіль зазвичай проводяться в шкільних або студентських їдалень, або в третьосортних ресторанах. Звідси – можливість підхопити якусь заразу зі зіпсованих продуктів, у разі – розлад шлунка. Та й почуваєшся після таких свят виснаженим, вичавленим, а голова гуде, наче там бджоли завелися. Такий стан ми лікуємо розсолом і потім ще довго згадуємо, що робили і з ким.
Музика на таких святах часто також третьосортна. Вєрка Сердючка, гопанки-дріпанки, банальна попса або, боронь боже, бульба! Танцюють на них усілякі народні танці, де треба перецілувати повзали, обов’язково відтоптати ноги і собі, й іншим, а також зламати підбори, перев’язати руки рушниками та покрутитися з усіма бажаючими. Гуляй, весілля!
