Куди йти після голосування у Львові? Звісно – на свято сиру і вина.
26 жовтня 2014 р. хоч і останній день проведення свята, але якраз тоді волевиявлення добре поєднується з виновливанням. Ось цей дядечко пригощав чудовим теплим десертним вином (ковток – безкоштовно) і посприяв тому, що я не звертав надмірної уваги на всі мінуси цього заходу.
Квиток для входу в дворик Палацу Потоцьких коштував 20 грн. Я не можу зрозуміти оці розклади, коли організатор заробляє і на підприємцях, які платять за місце на виставці, і на відвідувачах, які платять за вхід… Блін… 20 грн. За які такі послуги? Я спокійно міг обійтись без дурнуватої голосної музики і страшних клоунів, які подряпали мені штани своїми чемоданами.
Щоправда, це невеличкі мінуси, зате серед плюсів: не було величезних куп сміття, як на форумі видавців (хоч відходів було не до порівняння більше), стояв ряд біотуалетів, а за квиток наливали трохи халявного вина.
В плюс я б додав і наявність затишного намету, де на солом’яних сидіннях можна було відпочити і зжерти гаряченького бануша, запиваючи медовухою. Але не додам, бо нас звідти вигнали під приводом якихось “зйомок”. Довелося вечеряти по-студентськи – навстоячки.
Намет рахівських вин спокусив мене пластиковою пляшкою Ізабели – любив колись цей вінчик. Замовив скляночку. І я навіть особливо не засмутився, що зі мною спілкувались російською, і що Ізабела зовсім не пахла Ізабелою – головне, що вино було смачне.
Куплений бургер був дорогий і не надто смачний, але зараз я сиджу за комп’ютером, а не на унітазі – значить, нарікати нема на що.
Сири мене не спокусили – в цьому плані я надто вимогливий. Бринзу і вурду можна купувати дешевше (і кращої якості) на Привокзальному базарі. Зате взяв шикарного копченого сальця і яловичини (майже сирої – ням).
А на виборах народу було небагато. Здається, у людей черговий напад розчарування і апатії.
