Ноу (Nope, Ні, Е ні) – огляд фільму

69

Звичайно, що я не міг не подивитись черговий фільм Джорджа Піла. Після його “Пастки” і “Ми” враження були змішані, але це було художнє кіно, а не творчий поролон, яким набивають мозкові кендюхи, щоб зробити імітацію ситості (типу “Сірої людини”).

Nope

Піл підносить глядачам певну страву – збалансовану, соковиту, гарно викладену на тарілці. Це не пережована їжа – вам доведеться самим трохи попрацювати виделкою, ножем і зубами. І це мені подобається. Не всім страва може бути до смаку (це нормально), але у автора є повага до своїх клієнтів, творча наснага та певний стиль.

Сюжет стрічки фантастичний, з елементами жахів, з елементами якоїсь примітивної філософії, ну і, як звикло, з окремою увагою до життя чорношкірих.

Nope

Не те, щоб історія в Nope була якась захоплива, особливо сатирична, бездоганно логічна та спонукаюча до фантазії та роздумів, але настрій фільму трохи нагадав мені Знаки, Контакт, Вторгнення. Хоча до цих фільмів йому далеко, звичайно, бо, як мені здалося, замість глибини і серйозності тут забагато якоїсь невиправданої комедійної ексцентричності в корейському стилі. Я розумію, що це робилося на контрасті до образу головного героя – вайлуватого і загальмованого, – але перегравання акторів мене дратувало.

Словом, дивитись точно треба, якщо вам зайшли “Пастка” (Get Out) і “Ми” (Us) від цього режисера. Та й іншим рекомендую.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Впишіть своє ім'я