Огляд фільму “Ніхто” (Nobody, 2021)

361

Останній рік настільки вдарив по кінематографу, що доводиться дивитись і оглядати відвертий шлак – ну, бо новинка.

Фільм “Ніхто” такий огидний, що тримати враження в собі не можу – пишу огляд. Додивлявся його з таким виглядом, наче там показували, як хтось жере лайно. Фу! Для чого це відзняли?
Або може це просто якась дуже тонка іронічна артхаусна пародія на супергеройське кіно, яку я не зрозумів? Але ж тут все подається цілком серйозно.
Наприклад, фільми з Шварцнеггером, Сталоне чи Рено часто теж більше нагадують фентезійні бойовики, де герой б’є всіх підряд і розстрілює ворогів пачками. Але там є харизматичний персонаж, якому співпереживаєш, і є зрозумілий, не зовсім вже плаский сюжет (а нерідко – і цілком достойний).
А Nobody – це просто купа найзачовганіших кліше з бойовиків, які зібрав якийсь сценарист-підліток без будь-якого поняття про реальне життя. Логіку в подіях чи доцільність в рішеннях годі шукати.

Колишній спецназівець (чи щось на кшталт того), який навіть своїй сім’ї нічого не розказував про своє минуле, раптом задля того, щоб просто зняти стрес, калічить п’ятірку чьотких пацанів, які хоч і бикували до пасажирів автобуса, але, в принципі, нічого поганого нікому не встигли зробити.

Nobody

Російський мафіозі, братішка якого постраждав в тій бійці (помер чи що), наказує доправити зухвалого чоловіка до нього.
Як же він взнав, де той живе? Ну все просто – якась пісюха модельної зовнішності зламала сайт Пентагону. Це ж обичне діло.
Так-от мафіозі каже: “Он нужен мне живой”. І що відбувається? Правильно – в будинок спецназівця ввалюється бригада з автоматами! Гвалт, гармидер, стрілянина – трахтарарах! – всі стріляють по спецназівцю чергами, бо, очевидно, треба спочатку розстріляти людину, щоб потім було легше захопити її живою.
Вісім бандитів з автоматами не змогли нічого зробити з однією беззбройною людиною. Ну, так сталося. Наприклад, на Брюса Лі теж вороги не всі одразу накидалися, а відвалювались по черзі.
Буденно, з філософськими жартами, спецназівець чомусь спалює поранених нападників разом зі своїм будинком і потім ще довго у фільмі вбиває людей, які йому не заподіяли нічого поганого – і це все у сповільненій зйомці під романтичну музику, мовляв – дивіться, яка краса.
Серйозно – я не міг повірити – якийсь чудік сам почав війну, а коли з ним захотіли зустрітись, перебив купу народу, потім вломився в їх малину, там ще знищив купу народу, а потім знищив купу грошей з бандитського общака. Яка тут логіка взагалі? Для чого було палити ті мільйони доларів? Щоб наштовхнути одного мафіозі на шлях добра, вказавши, що не у грошах зміст життя? І для цієї наївної ідеї вартувало занапастити десятки інших душ?

Дивно, але бандиту чомусь не сподобався цей план втечі – від своїх подільників до безгрішності (тобто, до життя без грошей). Тому спецназівцю довелося перестріляти ще кількадесят нападників. Врешті, після перемоги над російським мафіозі життя знову повернулось у спокійне, мирне русло. Бандитський общак – то таке все пусте… кому він був потрібен взагалі?
Дивно просто, що спецназівець зупинився, а не перестріляв заразом вже й усіх інших бандитів в місті. А що завадило? Хіба інші бандити менші мудаки? Так, так – масакра відбулась саме через те, що мафіозі був “мудаком” – такий вирок виніс спецназівець, щоб виправдати свою подальшу жорстокість.

Карочі, буквально кожна сцена – це прояв якогось дебілізму. І витримати це все без шкоди психічному здоров’ю можна лише повністю відключивши мозок або відключивши звук, щоб самому уявляти розвиток сюжету, а не вникати у суть почутого.

На акторську гру після цього всього – рівня самодіяльного шкільного гуртка – вже й не звертаєш увагу.

Дехто спитає: “А чому фільм називається Ніхто?”. Розказую.
Найпафосніша частина фільму (до речі, показана двічі!) – головний герой в наручниках на допиті десь в поліції вайлувато багатозначно закурює, як Клінт Іствуд, потім з однієї кишені дістає консерву з котячим кормом, відкриває її консервним ключем, потім з іншої кишені дістає кошеня (серйозно! – так і показують) і годує його, а коли його питають “Ти хто?”, він, випустивши хмарку диму, каже “Я?… Ніхто…”. І всі глядачі після цього мають страшенно заінтригуватись та сповнитись симпатією до головного героя. Я оце написав і сам ще раз здивувався – боже, що за люта маячня…
Сценарист, очевидно, тільки-но прочитав книгу Блека Снайдера для сценаристів-початківців і просто буквально послухався поради:
“Чому я назвав книгу “Врятувати котика”? Врятувати що? Я називаю це “сценою порятунку котика”. …  Це та сцена, де ми по-справжньому зустрічаємо героя, коли він здійснює якийсь вагомий вчинок, наприклад, рятує котика, і ми бачимо його істинне обличчя, і він починає нам подобатись.”

Насправді, тут і котик не допоміг.
Дивитись цю дурню рекомендую тільки для того, щоб зафіксувати рівень деградації кінематографу і пересвідчитись, що я нічого не вигадав.

2 КОМЕНТАРІ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Впишіть своє ім'я