Феномен кохання (батьківська любов)

1776

За мотивами теми на форумі в Обговореннях про “Феномен кохання”

Мій батько рідко приділяв мені особливу увагу, і я йому за це… вдячний. 🙂 Ні – він надзвичайно турботливий, хороший батько, але дуже вже іноді буває неуважним. Весь час він думає про роботу (навіть, коли вже давно на пенсії), про якісь там механіко-фізичні прилади, схеми, дроти, про ремонт в хаті, а також про рибалку, збирання грибів тощо – і, цікаво, що дійсно це все робить! Одночасно він творить вірші, згадуючи своє репресоване минуле на Колимі та романтичні відносини з моєю мамою…
Отже, як за цим всім проявлялась батьківська увага?


Перший такий особливо гострий спогад про батька відноситься ще до моєї дошкільної ери.
Так от… Одного разу ми з батьком відвідали Краківський ринок – дивились на рибок, хробаків, дафній та іншу приправу для акваріуму. Йти опісля додому пішки я категорично відмовився і  зажадав: “На таксі !”.
Ну як не зробити дитині таку приємність? Усього за один рубль. До того ж біля Краківського часто тусувались таксомотори, що на той час було неабиякою спокусою скористатись з такої рідкісної нагоди. Нагадаю, що в СРСР пасажири стояли в черзі до таксі, а не навпаки, як зараз.

А тепер слідкуйте за нашими діями. Батько на передньому сидінні бере мене на коліна, а я правою рукою притримуюсь за дах машини… Батько закриває двері. Двері зачинились.
Не зрозуміли? Я ж кажу – двері зачинились. А пальчики де? Ага – зовні. Всі ми всередині, а пальці – зовні… притримують дах. Не пам`ятаю, що було далі, але я вже тоді зрозумів (як Кіркоров), що любов буває жорстока.

Коли я трошки підріс, батько почав мене брати з собою в ліс та на рибалку. Одного разу, після тривалих блукань у лісовій гущавині ми присіли на повалене дерево, перекусили і вирішили ще трохи відпочити. А який відпочинок у дітей? Правильно – активний. Я вирішив допитатися в батька, що таке лапта і як у неї грати. Що б зробив батько, який не любить свою дитину? Він би сказав: “То москальська гра, а ти, якщо нема чим зайнятися, краще перемнож 67 на 325”. Але ж мій батько зовсім інший. Він не тільки почав детально пояснювати нехитрий принцип гри, що схожа на бейсбол, а ще й проілюстрував наочно, як одним патичком відбивають інший.
Слідкуйте за діями. Я сиджу зліва, батько – праворуч. Він бере одного маленького, короткого дрючка у ліву руку… і одного дебелого дрючка у праву.
– От дивись – каже батько, – цю щіпочку підкида-а-а-ємо…
Він лівою рукою підкидає маленьку дровинячку вгору.
– А палкою щосили б`ємо по ній.
Наступна сцена докладно освітлена у комедійних фільмах з елементами чорного гумору. Великий дрючок весело свистить у лісовій тиші і, успішно проминувши підкинуту дровинячку, лупить мене точнісінько у лоба. Бум! Птахи з криком розлітаються, олені у паніці викорчовують кущі, а луна від удару ще кілька хвилин блукає карпатськими горами. Маленький OOHFIRO, який до того з цікавістю першого космонавта слідкував за злетом дровинячки, в мить опинився догори ногами за поваленим деревом. А згодом і підкинута дровинячка ще впала зверху…
Це називається: любов вдарила в голову.

Ще одну пригоду на власну голову я заробив вже в домашніх умовах. Під час Великого Прибирання, коли в квартирі пересовують всі меблі, пилососять килими та вологою шматою миють підлогу, дитина особливо гостро відчуває нестачу батьківської уваги. Напевно саме у пошуках її я вирішив зазирнути за диван, що відсунули від стіни. Але скоріше за все, я хотів там віднайти щось цікаве, що було давно загублено.

Отже, лежачи животом на дивані, і звісивши голову аж до підлоги зі сторони стіни, я зосереджено та уважно сканував поклади реліктової пилюки, що прикривала від мене старовинні скарби: зів`ялий паперовий літак, скляну блакитну кульку, носовичок, а також кілька іграшок, які я так ховав від сестри, що потім і сам не міг знайти. Бавитися в Індіану Джонса досить цікаво, але, вже знаючи особливості любові мого батька до дітей, я відчув, що… ПОРА! Ой, пора виринати, бо… Я не розумію, як можна не помітити, що в дитини на дивані не вистачає голови? Вона в мене ніби не маленька – досить важлива частина організму. Хе-хе… Недарма кажуть, що любов сліпа.
Ну, як ви здогадались, не встиг я вигулькнути з “підземелля скарбів”, як відсунутий диван – клац! – був із силою знову припертий до стіни. Не зовсім, звичайно, “до стіни” – між диваном та стіною опинилась така непотрібна у побуті та непомітна на перший погляд річ, як моя голова. А чому “клац”? Ну, бо спочатку рот у мене був трохи привідкритий.
Найгірше, що у такій ситуації, я й сказати слова не міг – щелепи були прикуті. Батько ще кілька разів намагався довести диван до мети, але чомусь у нього нічого не виходило – все-таки міцні кості в дітей. Коли ж я вже почав дудіти в ніс і теліпати ногами, то мене нарешті врятували. Питаю: як би це зробив батько, який не любить свою дитину? Він би просто її витяг за ноги. Правильно? А от мій не так – він спочатку відсунув диван. О!

Ну, і як прояв надзвичайної любові до мене треба розцінювати дії батька, коли я отримав право нічого не писати у школі протягом місяця. Уявляєте? Вчителька каже (противним таким голосом): “Діти, розкрийте зошити та запишіть”, а я підпер голову рукою і замріяно дивлюсь у вікно. І жодних зауважень…
Їхали це ми поїздом з моря додому, за декілька днів до початку навчального року. Я дуже любив лежати на верхній поличці і спостерігати, як змінюється погода при наближенні до Львова. Верхня частина вікна у купе була піднята догори, і я простягнув руку зовні, граючись з вітром. “От якби зараз підійшов батько” – думав я, – “і закрив вікно. О! Тоді б я точно дістав би перелом і не ходив би в школу”. Я навіть поміняв руку – з лівої на праву, щоб зламалась саме “робоча” рука.  Я, звичайно, просто фантазував, але хто ж міг подумати, що ледь я почну тою рукою ловити ґав, як все, що було “заплановано”, збудеться. Мені не вистачило долі секунди, щоб врятуватися від батьківської любові, яка турбувалась, щоб синочку не надуло вушка. Результат – гіпс на руці і звільнення від писання та фізкультури.
Отака та любов – заскочить зненацька, коли її вже зовсім не чекаєш.

Хороше слово “феномен” – рідкісне, незвичне явище. Любов, як на мене, і є рідкісним, незвичним явищем в житті людини. Бережіть цей феномен, дорожіть ним, не гребуйте… якими б проявами це не супроводжувалося.
http://enter.lviv.ua