Як це було в травневому СРСР

612

На форумі мене часом питають, а як те чи інше було при СРСР.
Це невеличкі спогади про травневі свята.

В СРСР 1 Травня (дєнь салідарнасті трудящіхся) і 9 травня (дєнь пабєди) офіційно відзначалися парадами і урочистими заходами. А неофіційно (як і зараз) – буханнями і працею на городах.

Зранку я прокидався від того, що з вулиці доносилось бумкання великого барабану. Потім вмикалися духові музичні інструменти. Виграваючи бадьорі марші, оркестр проходив повз наші вікна. Далі вже нерозбірливо гудів людський натовп. Це від нашого району формувалась колона на загальноміський парад – “демонстрацію трудящих”.


|—
Недвижимость в Греции доступна как никогда. Упрощение процедуры покупки недвижимости в Греции позволят купить дом или квартиру даже Салониках или Халкидики.
—|
Мої батьки надавали перевагу здоровому сну, а не колективним проявам схвалення лінії Партії, тому я зазвичай дивився на це дійство, виглядаючи з вікна. Кістяком натовпу були жінки та дівчатка – дивно було б не скористатись можливістю показати свої нові шмотки чи зачіски. Чоловіки або остограмлювались (для цього працювали спеціальні пункти), або приречено тримали дітей на плечах. Хлопчики бешкетували.
Тусовка чи алкоголь були лише одними з причин, які змушували вийти людей на демонстрацію.  Кожне підприємство (навчальний заклад) повинно було забезпечити явку своїх співробітників (учнів) на таких заходах. Ігнорування могло призвести до втрати якихось пільг чи засудження “громадським судом”. Ну, а хто на такі пільги і не розраховував, міг спокійно дивитись парад по телевізору.

Попереду колони, як правило, сунула вантажівка, прикрашена кумачами наче циркова коняка. На її борту везли пропагандистську конструкцію, яка зображала певний символ, залежно від того, кого представляла колона. Там міг бути гігантський глобус з металевими орбітами і підручником, міг бути символічний телевізор чи просто величезний стенд з серпом і молотом.
За вантажівкою і оркестром з кислим виразом обличчя йшли ті, кого припахали нести штатні транспаранти чи щити. Отак мені з товаришем свого часу довелося нести від Політехнічного інституту здоровенну, важку фанерну бандуру у вигляді ордена Леніна.  Після кількох хвилин ганьби ми десь його “загубили” і пішли на пиво.

За орденами, медалями та транспарантами “Слава КПРС!” чи “Слава радянському народу!” вже текла самостійна річка з надувних кульок (“шаріків”), червоних прапорців та бантів. З неї регулярно доносилося кволе “Ура-а-а-а!” у відповідь на “Хай живе непорушна дружба народів СРСР… ура, товариші!” та інші заклики з “високої трибуни”.
Після проходження центральною частиною міста колона дивовижно швидко розсмоктувалася, наче в її нутрощах знаходили хворого на віспу. Особливо швидко, як не дивно, зникали вантажівка і оркестр.

9-го травня демонстрували вже не трудящих, а військову техніку. Звичайно, репортаж про головний військовий парад крутили на всіх телеканалах (на всіх трьох). Червона площа у Москві була зайнята загонами військ різних родів. Їх навстоячки у гарній відкритій машинці об’їжджав Міністр оборони:
– Здравствуйте товарищи.
– Гав-гав-гав… гав-гав…
– Поздравляю вас …  бла-бла-бла…
Солдати робили театральну паузу, а потім кричали навздогін: “Урааааа…. урааааа….!”
Якось це все і смішно, і одночасно велично… і нудно, і разом з тим цікаво виглядало.
Далі площею довго йшли парадним кроком колони військових, їхали танки та ракетні установки, вселяючи у серця потенційних ворогів смуток і страх.
Після демонстрації такої сили телебачення ще кілька днів крутило фільми про війну та показувало нескінченні розповіді ветеранів про якісь свої нудні, завчені напам’ять та розказані тисячі разів, спогади.

http://www.youtube.com/watch?v=cOoFuuEmEsk

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Впишіть своє ім'я