Слони, виделка і крихкість

758

Кіно, яке я дивлюсь, можна грубо поділити на фільми:

  • від яких я дістаю задоволення (про них я намагаюсь одразу писати)
  • посередні або ідіотичні (теж часом пишу про них, бо все ж вони хоч чимось варті уваги)
  • які я не можу додивитись або дивлюсь через силу

Сьогодні розмова про фільми з третього варіанту.

Води слонам (Воды слонам! / Water for Elephants) 2011
Починався фільм шикарно – колоритний дідуган, гуморні толкові тексти, цікава зав’язка… Потім стало трохи нудно. Цілком можливо, що на це вплинула аура Паттінсона, який не надто виражено проявляє акторські емоції. Потім все стало сильно нагадувати “Сумну баладу для труби“, але без її відвертого придуркування. Сцена з побиттям слона і наступні розбірки персонажів Паттінсона та Крістофа Вальца (ну і Різ Візерспун до купи) викликали в мене естетичну огиду – фільм цілковито розбалансувався у сюжеті, чуттєвих переживаннях та грі акторів. Я зрозумів, що зовсім не співчуваю жодному з героїв. Навіть за побиту слониху не переживаю. Який зміст дивитись мелодраму, коли тобі абсолютно начхати, які події відбудуться у другій половині стрічки?

Розвилка на дорозі (Развилка на дороге / A Fork in the Road) 2010
Fork має значення, як “виделка”, так і “розвилка”. Тому і у фільмі звичайна виделка випадково стала причиною багатьох відгалужень у долі кількох людей. Зрештою, кіно не про виделку, а про історію засудженого, що переховується від поліції, який стає випадковим свідком того, як одна жінка вбиває чоловіка. Далі їх долі поєднуються взаємною залежністю від спільних проблем із законом.
Актори грають непогано, операторська робота і монтаж на висоті, але намагання сценариста і режисера зробити комедію ситуацій дали жалюгідний результат. На десять спроб пожартувати – шість тупих, три старих і один терпимий. Спочатку я це все мужньо терпів, але фільм виявився аж занадто довгим. Шкода часу.

Крихкість (Хрупкость / Frágiles) 2005
Основне враження: британцям та іспанцям до японських фільмів жахів – як до Місяця пішки. Європейці чомусь подумали, що якщо взяти сюжетну лінію якогось японського “дзвінка” чи “прокляття” та використати американські шаблони лякання (обсмоктані безліч разів), то це вже само по собі буде круто.
На острові у дитячій лікарні, де є закинутий поверх, якась потойбічна особа являється одній дівчинці і декому з персоналу. Лякає їх своїми проявами. Найгірше, що часом в декого з дітей містичним чином ламаються кістки. Це все дуже турбує нову лікарку, яка і вирішила провести ґрунтовне розслідування. Врешті, завдяки її зусиллям, розкрилась давня моторошна історія, що раніше трапилась у клініці.
Не скажу, що у фільмі нема інтриги, але жахів не спостерігав. Нудно і вторинно.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Впишіть своє ім'я