Глобальне і локальне потепління

Оце дивлюсь на вулицю – 17 березня, а глобальне потепління все ще не наступає. Ну, нехай хоч не глобальне – хай локальне, але з цією хляпою потрібно зав”язувати.
Я не прихильник спеки, ненавиджу постійно обтирати піт, йдучи вулицею, чи в маршрутці. Але так само не люблю натягати на себе купу одягу і шморгати носом. Ще мені не подобається, що в нас стало всього дві пори року: зима і літо. Весна і осінь стали невиразні, дуже короткі: спека, спека – бац – сніг… сніг, сніг – бац – вже все зелене…

При розмовах щодо глобального потепління (і висновках з нього) одразу згадую два моменти: перше – доповіді на цю тему супроводжуються скандалами (фальсифікаціями) та бюрократично-політичними накручуваннями. Реальних доказів того, що існує глобальне потепління і саме через діяльність людини, нема. Можливо, стало тепліше, але варто знати, що на початку минулого тисячоліття у Львові вирощували виноград, а Гренландія виправдовувала свою назву – зелена земля…. Зараз таких температур нема (поки що), але є реальні кошти, які хтось виділяє, а хтось освоює.
Друге – у передачі “Очевидне-неймовірне” академік Сорохтін зауважив, що доцільно казати не про потепління через парниковий ефект від надлишку вуглекислого газу, а навпаки – вуглекислий газ витісняється з морської води внаслідок потепління, що і підтверджують дослідження геологічних порід: спочатку змінюється клімат, а потім концентрація вуглекислоти в атмосфері.

Як би не було, але перед людством (і людьми, скажу так) питання економічного і екологічного опалення стоїть гостро. Енергія сонця, вітру, хвиль не дуже універсальна та зручна у використанні.  Цікава концепція такого пристрою, як теплонасос. Тепло чи холод можна брати із землі, води чи навіть повітря – залежно від пори року.