Вчора я дивився футбол, і була типова ситуація, коли наші (в даному випадку - київське Динамо) атакувало, але м'яч просто не ліз у ворота суперників. У першому таймі було дуже багато моментів для взяття воріт Бешикташа, але хлопці все промарнували. У другій половині зустрічі на футбол взагалі було важко дивитись. Особливо смішив Гармаш- такий незграбний, невмілий і метушливий. Як когось дожене, то сфолить; як отримає м'яча, то наступить на нього; як проб'є, то на трибуни.
Коли основний час матчу вже вийшов, я вирішив задіяти свою секретну зброю для таких випадків. Така в мене прикмета - якщо перемкнути канал під час такого матчу і не дивитись останні хвилини, то наші заб'ють. Колись так пройшло з Карпатами, а вчора і з Динамо. А переможний гол забив той самий Гармаш.
Перемога у матчі Ліги Європи - це добре, але рівень гри, невпевненість (одночасно із зарозумілістю), моральне і физичне безсилля навіюють песимізм.
За коментування вже не кажу - просто соромно наших коментаторів слухати: нудно і сіро... Напевно так переживають, що й самі від хвилювання настрій втрачають. Російський коментатор, наприклад, просто вищав, коли Динамо забило - відчувається, що переживав і був присутнім в грі.




