Проглянуте кіно на початку 2016

4 2458

Оперативно про кіно я пишу у фейсбуці, а в блозі буду робити загальні огляди. Отже, про те, що я проглянув у 2016 році до цього моменту, і про що варто було б загадати з тих чи інших міркувань.

Так вийшло, що одного разу почав дивитись фільми і трапились кілька французьких стрічок поспіль. Біда сучасного французького кіно – це видавати беззмістовну маячню та кривляння за гумор. Тому більшість французьких фільмів я не можу дивитись більше 15 хвилин. І зараз з них додивився лише один – Супернянь2.

Супернянь2

Супернянь2 французи вирішили максимально наблизити до голівудських канонів, і це виправдало себе, як на мене. Фільм набагато більше сподобався, ніж перша стрічка – і посміятись було з чого, і на гарні краєвиди та дівчат в бікіні подивитись. Ну і бабуська була неперевершеною.

Агенти А.Н.К.Л. – веселий, примітивний бойовичок про кількох суперагентів різних країн, яких об’єднали заради протистояння силам Зла. На один раз піде, але, судячи з усього, автори задумали знімати цілу епопею – на кшталт, бондіани чи місійнездійснених. Ні, ні – не цікаво. Замість трьох бондів в кіно вийшли дві чоловічі ролі другого плану і одна жіноча у стилі “що я тут роблю?”.

Остання зміна (Last Shift) – малобюджетний фільм жахів про страхи, які довелось пережити новачку-поліцейській (дівчині), полишену чергувати вночі на закритій дільниці. Якщо відкинути деякі непринципові бздури і дивитись вночі, то може бути вельми моторошно. Люблю таке.

Реальні упирі – стильне мок’юментарі про життя вампірів. Не моє кіно. Але непогано зроблене.

Людина, яка занадто багато знала (Alfred Hitchcock, 1955) – саспенс був лише в епізоді у оперному театрі. Все інше – старомодний, нудноватий показ детективних перипетій, занадто далеких від нашого життя, щоб якось перейматись.

Згадав, що колись подобались прикольні індійські фільми, типу “Помста і закон”, “Зіта і Гіта”. Це були наївні, але яскраві, соковиті казки для дорослих. Потім індусів понесло в якусь пародію на голівудщину, яку без сміху дивитись було неможливо.
А недавно натрапив на фільм “Бахубалі” і знову мене пройняло – таке шикарне романтично-військово-патріотично-двірцево-інтрижне фентезі, що я тепер чекаю продовження.
Ну і, звісно, танці, пісні – все як має бути. Але тепер в сучасному стилі.

 

Стажер” – рожево-сопливий фільм для жінок, де Роберту Де Ніро не вистачило слів у сценарії. Шкода, коли такого актора використовують, як престижну шмотку. Подивитись можна, але аж ніяк не сприймати серйозно.

007: Спектр – це кінець Бонда. Мої співчуття.
Шон Коннері – назавжди Бонд №1

Крампус – починався, як дитяча різдвяна комедія, але несподівано перейшов у християнський жахастик. 🙂 Крім цього – нічого прикольного. Розрахунок на дебілів. Виявляється, я трохи дебільнуватий, тому додивився до кінця.

Le Repas des fauves” (1964, Бенкет хижаків). Суперовий сценарій. Суперові актори… Обмежене коло героїв в обмеженому просторі і часі вирішує проблему вибору – хто стане жертвою. Зараз ця тема не нова, але на той час це було в новинку, і, як виявилось, реалізовано на відмінно.
Не ідеальний фільм, але спостерігати за розвитком подій – суцільне задоволення. Сценаристу – браво!

Письма мертвого человека” – класика радянського артхаусного кінематографу. Нарешті згадав, чому я ненавидів класику радянського артхаусного кінематографу: смертельна нудота, смертельна блювотинна нудота, патологічна смертельна блювотинна нудота. Ніколи більше не буду таке дивитись, навіть незважаючи на оголені цицьки, які на той час здавались неабияким викликом.

Подивився “Шалений Макс: Дорога гніву“.
Циркова джигітовка на машинах просто неймовірна. А де фільм?

Мерзенна вісімка
Якщо коротко – до музики Енніо Морріконе можна було б відзняти набагато кращий фільм.
Тарантіно вже давно перестав мене захоплювати. Після тих всіх “безславних” “джанго” стало зрозуміло, якого коника він осідлав: будь-який вторинний сюжет з примітивним змістом можна витягнути за рахунок хороших акторів, пафосних сцен і зарозумілих діалогів. Обов’язково треба додати правильного негра, який перемагає цинічного расиста Гітлера, а також кілька відер кровіщі, блювотиння та випивки (наркотиків). Все – критики можуть казати про самобутність та зрілість геніального Майстра.
Вісімку я дивився не без цікавості, але довіри не було ні до персонажів, ні до антуражу. Можливо, мені просто не так близька тема Громадянської війни в США і нема пієтету до листів Лінкольна?
Чим довший в персонажа був монолог, тим тупішим він мені здавався. В цьому плані, у більш виграшному становищі опинились коні та генерал (сина генерала згадувати не буду – йому було не до розмов).
Оператор показував непогану картинку, але дивувала театральна камерність – здавалося, що дії відбуваються на сцені, а буквально поруч – глядачі в партері, техніки з прожекторами та асистенти з мішками штучного снігу.
Колись, в дитинстві, ми могли кілька днів переказувати і обсмоктувати проглянуті в кінотеатрі вестерни. Не уявляю, як би зараз хлопчаки ділились між собою враженнями від Мерзенної вісімки.

Еверест
Тема підкорення гірських вершин для мене не є інтригуючою, і я очікував страшенної нудьги від перегляду. Але ні – додивився з цікавістю. Фільм відзнятий на основі реальних подій. Можливо, саме цей натяк на справжність і підігрівав мій інтерес. Приготуйтесь до снігів, вітрів, нудних прощавань і смертей.

Регресія (Regression, Затмение)
Фільм також на основі реальних подій, хоч загалом натякає на містику і жахи. Часом було дійсно моторошно. А часом було дуже халтурно. Емма Ватсон додала фільму зірковості, але стільки ж додала непрофесійності. Спочатку неспішне викладення подій в другій частині нарешті перейшло в цікаву динаміку, а кінцівка виявилась несподіваною. Таке подобається.

Місячна афера (Moonwalkers)
У цьому фільмі теж знявся актор з поттеріани – Руперт Грінт. На жаль, не можу оцінити його акторську гру в стрічці, бо кіно вийшло настільки нудне і показане в такому гидотному стилі, що мене вистачило на півгодини. А опис сюжету дуже інтригував.

Марсіанин (The Martian)
Треба зазначити, що оскаропретенденти доволі рівні за якістю. Я думав, що лише МедМакс виділяється своєю… глибиною на фоні інших, але, дивлюсь, Ревенант і Марсіянин подібного ж ґатунку речі. Головне – ефект, а не зміст. А щоб був ефект з хорошим змістом, чомусь не виходить зробити.
Марсіанин дуже непогано виглядає візуально, сюжет не без цікавинки, але ж фантастика з заявкою на наукову не може послуговуватись відвертими бздурами. І якщо в “Гравітації” цим бздурам хочеться вірити, бо там показується 3D видовищна мелодрама, то від Марсіанина я очікував чогось більш технічно достовірного і філософського.
Знаєте, було б набагато краще, якби мова йшла не про Марс, а про якусь далеку планету в далекому Космосі. Тоді б проканали такі речі, як вітер, що перевертає космічний корабель; картопля на лайні; добування води з кисню, а не навпаки; реактивна тяга повітря з дірки скафандра тощо.
Ну, і весь колектив НАСА (не кажучи вже про нас – глядачів, що цікавляться космічними технологіями 🙂 ), який не додумався про можливість маневру космічного корабля довкола Землі, і задля цього в сюжет вводять якогось вузькоспеціалізованого на “астродинаміці” фріка – це просто огидно.
Серед плюсів – відсутність москалів у вушанках.
А загалом – менш пафосна і менш велелюдна версія Армагеддону (з Брюсом Віллісом).
P.S.: забув згадати про колектив Гермеса, який на звістку про те, що їх товариш вижив, не радіють, а ще більше засмучуються. Логіка?

Легенда Г’ю Гласса (The Revenant)
Буду відвертим – за таке кіно я дав би Оскаром, а не Оскара. Гарна картинка з шикарними краєвидами не змогла компенсувати навалу показаних ідіотизмів. Часом я просто реготав уголос. Наприклад, дуже потішив підстрелений індіанець, який раптом опинився на високій сосні (що він там робив?) під час нападу на табір. Не знаю, що було описано в книжці, але, як на мене, провина сценариста і режисера Іньярріту – очевидна. Шкода лише Ді Капріо, який знову не отримає почесну кінонагороду. А якщо отримає за таке, то його буде шкода ще більше. (оновлено: таки отримав Оскара… і, напевно, тепер стидається цього)

Sicario (Убивця, Найманка)
Цей кримінальний трилер сподобався – рекомендую. Хоч багато що не дотягувало до найвищої оцінки: діалоги простакуваті, конфлікти часто надумані, персонажі трохи штучні, сюжет не бездоганний. Але ж були і безсумнівні плюси, які переважили всі недоліки:
1. шикарна картинка – без смикання, не перепалена контрастом, не залита зеленим чи оранжевим кольором, як це буває у всіх сучасних трилерах та бойовичках – окрема подяка за це
2. Емілі Блант – та вона якась інопланетянка (хоч воювала з інопланетянами у “На межі майбутнього”). Я аж здивувався – камера просто кілька секунд показує її героїню, на екрані нічого, здається, не відбулося, але я прочитав купу думок в її міміці та рухах. Шикарна дівчинка. (кажуть, інвестори фільму хотіли переписати роль для чоловіка… – ідіоти)
3. саспенс – події не нагромаджуються у тупе мерехтіння, а подаються з інтригою, з можливістю посмакувати момент.
P.S.: ще я думаю, чи вірно було локалізувати назву, як “Найманка”, бо не зовсім впевнений, що hitman у фільмі саме героїня.

4 (коментарі)

  1. На рахунок Бондіани, бо їй прийшов кінець вже з попередніх останніх фільмів.

  2. Я тут вчора переглянув автрацлійський фільм “Вартовий часу / призначення”. Вже бачив? Прикольний сюжет 🙂

Залишити відгук