Об’єднання по-українськи

686

віник, а ви що думали?Тема об’єднання здавна вдало ілюструвалася прикладом з віником – одна соломинка легко ламається, але вкупі стає нездоланною. Новітня історія України вже демонструвала силу такого прояву, коли вдалося запалити вогнище Помаранчевої революції, теплом якого ми зігріли свої серця. Тоді здалося, що почалося життя у зовсім іншій країні – серед однодумців, доброзичливців, коли державники служать народу, а не навпаки (ну, хоча б робили вигляд).

Це у 2004 році сталося і завдяки прикладу політичних сил, які відкрито об’єдналися для запобігання укріплення чиновницько-феодального ладу в Україні та профанації виборчої системи.
Вони показали, що можуть разом виступити на одній платформі/сцені та зосередитись на головних питаннях, а не борсатись у дрібних чварах.
Як виявилось пізніше,  це, скорше, була не ідейна унія, а кооператив, де кожен почав вимагати дивіденди за вкладені інвестиції. Але все ж цілком конкретний результат на президентських виборах 2004-2005 був досягнутий саме завдяки демонстрації сили єдності.

Гострі політичні протистояння, як і військові дії, завжди провокують воюючі сторони до пошуку союзників і мобілізації ресурсів. Методи у всіх можуть бути різними. Скажімо, Партія Регіонів посилюється шляхом поглинання. У свій час так була інтегрована партія Кушнарьова, завербовані тушки у Верховній Раді, а тепер на черзі – Сильна Україна від Тігіпка та Єдиний Центр від Балоги. Інші дрібні конкуренти витісняються в тінь, якщо не сильно заважають.

ЕксПомаранчевий табір регулярно повниться закликами “Не дамо!” і “Ганьба!”, що наче автоматично мало би згуртувати людей довкола чогось, але ніхто не окреслює конкретну загальноукраїнську стратегічну мету та методи її досягнення.  Спроби об’єднатися в одну опозиційну силу припиняються, коли виявляється, що всі мають йти в руслі когось, хто весь в білому і є найбільш опозиційною опозицією.
Як Янукович бореться з бідністю в країні, витрачаючи на себе шалені державні кошти, так і Тимошенко намагається об’єднати опозицію диктатом власного егоцентризму.

Особливо активні спроби організувати людей на спротив диктатурі проявляються, звичайно, коли опозиціонерам загрожує в’язниця. Думаю, якщо лідер БЮТ (Батьківщини) не може організувати навіть більш-менш численний пікет на власний захист та представництво депутатів у ВР, то і антидиктатурна кампанія приречена на провал. Тим більше, що всі розуміють, яка основна мета цієї акції – не боротьба з диктатурою, а приведення до неї Юлії Тимошенко.

Можливо тому і мовчать, можна сказати, зараз всі інші політичні та громадські сили, за невеликим виключенням, або дають єхидні інтерв’ю у дусі: “Сама винна”, як це зробив ще один “великий опозиціонер” Тягнибок. Можливо, дівчинка, яка в короткій спідниці вийшла погуляти темними вулицями, теж частково винна у власному зґвалтуванні, але справжній злочинець не вона.

Можливо тому і мовчать зараз всі “противсіхи”, яких так щедро поливала лайном Юля, а не намагалась зрозуміти, чому люди вважають, що довіритись справедливості системі виборів і не йти проти власного сумління краще за безоглядну паніку перед “донецькими бандитами”.

Який варіант розвитку подій був би ідеальним, на мою думку? Тимошенко, як лідер, абсолютно не зріла. Вона хороший локомотив, але не начальник поїзда. Якщо вона це усвідомить і втихомирить власний амбіційний гонор, то, можливо, зробивши крок назад, кардинально змінить політичну картину в країні.
Крок назад означає, що не на неї буде працювати об’єднана опозиція, а навпаки. Всі політичні сили, які на виборах могли би утворити реальну протидію регіоналам, якщо так ставити питання, мали би від Тимошенко отримати таку пропозицію:
“Я відмовляюсь від претензій на звання лідера опозиції та не буду висувати свою кандидатуру на пост президента на наступних виборах. Натомість, візьму активну участь у виробленні стратегічного плану та координації спільних акцій щодо протидії скочування країни у диктатуру, та буду дотримуватись погоджених домовленостей”.
Таким чином ініціатива перейшла би до тих, хто зараз ображено вичікує, або тих, хто ще тільки чекає слушного моменту, щоб проявити себе. З їх сторони акція проти диктатури вже б набула зовсім іншого забарвлення, і навіть вимоги припинити політичне переслідування Тимошенко сприймались би органічно.

Об’єднання зусиль – це не безпринципне поглинання однієї сили іншою. Це певні компроміси задля втілення в життя спільних інтересів. На жаль, поки в Україні не видно хороших творців у цьому виді мистецтва.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here