Євген Пашковський розлютувався

922

Вперше стикнувся з таким водоспадом українських малозрозумілих, невживаних, чудернацьких слів
http://www.umoloda.kiev.ua/number/685/164/24907/

Розмови про двомовність в Україні, які паразитують останнім часом, зачепили за живе члена Спілки письменників та лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка в галузі літератури Євгена Пашковського. Він розмовляє з «УМ» про еталонність мови та її чистоту, про об’єднання країни з допомогою мови, а також виступає за першочергове створення Академії словесності — інституції для охорони мови.

Спершу я хотів повиписувати деякі з них для побутового вжитку, але зрозумів марність цієї справи – треба зберегти все.  🙂
Натомість, це не стосується змісту сказаного. Посперечався би…

Але ви послухайте, які рулади:

Дійсно, існує ціла герелиця втовкмачувачів мови. За чверть століття спостережень за цими хитродіями я перевпевнився безліч разiв: хто довбнею привчав до канібалізму-лєнінізму, соцреалізму-вгробовізму, той із довбехою не розпрощається ніколи. Їм невтямки: до мови не приневолюють — до мови прилюбляють.

От і тепер яворінькають, майданять, мандолинять на одній струні, облюзнірують, перешамкують найщиріше людське поривання до самопожертви й свободи; вони ж не мерзли в наметах, не тупцяли в золотих черевиках біля багать — недоторканність не дозволяла, — а все майданять, заламують ручки, знов за мандати. Їм так мова й горе людське болить, як маніякові виховна робота в гурткові; вони не для того туди влаштовуються.

Культурою, літературою вони одержавили вдосталь. Плоди їх діяльності всюди. Головдіяч спілки письменників розчахнувся між виборами й спілчанськими сходами — за п’ятирічку спілкодіянь жодної(!) — повторюю, жоднісінької книги за прибуток спілки не видано. Вечори, щеневмерлення, гранчаки, мандати. А це організація, як він сам казав, із майном у сотні мільйонів доларів, плюс держфінансування. По інших закладах ще пустельніші віяння. Довбешникам і профанаторам інший стиль нерідний — і тому так солодко набиваються народові в депутатські родичі. Більшість це бачить, як вони ховаються у списки, як колись за партбілети чи родичання із «кегебами». Та найбільше це зрить Всевідаючий, хоч і здається їм, що той, хто створив очі людям, не бачить.


Ми бачимо людський і економічний вигуб; менш помітна смерть серйозного читача, слухача, глядача — завдяки виступальникам, зойкам, дриганням телесканавленої маскультури. Мова, якою вимовляють себе нинішні українці, на жаль, скоріше, немова; наближення до неандертальської з кільканадцяти ахів і вигуків: класна! крута! прикольна! Крутими в нас бувають яйця, узвози й роги, а решту накручують, у мізки безсилих зарадити оглупленню, спокручені перекладачі кінушок із круторогих телеканалів. За масове труйливо дiтей сирками є вiдповiдальнiсть, а за перетруєння дикунською крутiстю народу — що? Мовчати, доки не переведуть на карачки?

Політбрехайла і депутякали, двоязикі й кривоязикі солов’їнять про свою любов до нас, а своїми газетками, своїм смертевізором доблекотнюють і без того затруєних смертепійлами і смертеїдлом, привозними щастями!

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here