Фільм “Борони нас від лукавого” (Deliver Us from Evil, 2014, жахи, містика, кримінал)
Нічого надзвичайного: копи розслідують різні випадки вбивств і насилля, поступово наближаючись до містичного спільного, що їх об’єднує. До компанії двох поліцейських, які займаються цими справами, ще приблудився святенник з вільними поглядами на релігію. Він спочатку порпається у душі одного з копів, навертаючи того до віри, а у фіналі проводить безкоштовний сеанс екзорцизму.
Сценарій, як видно, експлуатує стандартну схему фільмів-жахів на християнську тематику. Спочатку нас залякують сумішшю язичницьких та біблійних страшилок, потім вказують на необхідність очиститись/повірити/покаятись, і врешті після епічного протистояння в якомусь клозеті приходить перемога над монстрами – зовнішніми та внутрішніми. Алілуя, брати і сестри!
Як правило, такі фільми виходять надзвичайно примітивними і нудними, особливо, якщо при цьому не використовуються багаті спецефекти. У фільмі “Борони нас від лукавого” спецефектів практично нема, але я б відзначив саму постановку (режисура, монтаж) – акценти вдало розставлені, динаміка добре поєднується з паузами, слідкувати за подіями цікаво. Провального нічого не помітив, хоч хотілося чогось більш наваристого.
Окремо відзначу і гру актора, що зіграв головну роль. Ерік Бана нівелював усі недоліки кульгавого сценарію і привніс якусь особливу впевненість та інтелектуальність у фільм. Його персонаж вийшов живим, він змусив співпереживати.
Фільму можу поставити оцінку чотири з п’яти, у своєму жанрі. Тобто раджу подивитись, якщо хочеться чогось страшненького, але без особливо моторошних жахів і депресивного настрою.
Фільм “Світанок планети мавп” (Dawn of the Planet of the Apes, 2014, фантастика, бойовик, драма)
Одразу висловлю свої співчуття росіянам, для яких фільм обізвали: “Планета обезьян: Революция”. Та яка ще, до біса, революція? Зовсім здичили зі своїми фобіями на кольорових революціях.
Фільм виявився типовим пафосним цифровим лайном. Заберіть з нього комп’ютерну графіку – вийде середньої якості вестерн про сутички індіанців з блідолицими. Заберіть каркас з безвідмовних голівудських кліше – вийде тривіальна нудота, на яку шкода часу.
А графіку вже навчились робити височенного ґатунку. Мавпи, ведмеді, олені виглядають краще, ніж справжні. Рухи – дуже близькі до натуральних. Більше того – комп’ютерні мавпи у фільмі грають свої ролі, як вправні актори, роблячи все, що забажає режисер. Зрештою, крім мавп та Ґері Олдмена, інших акторів я не помітив. Олдмен, як завжди на висоті – його персонаж запам’ятався практично в усіх епізодах, де актор брав участь.
Все може б і не сприймалось так дико, якби не абсолютно тупа сцена нападу мавп на поселення людей. Уявіть, як мавп’яча кіннота (дійсно на конях! для чого мавпам коні в лісі?) мчить на укріплення, а за нею з такою ж швидкістю біжать рядові мавпи. У багатьох в лапах автомати з нескінченними набоями. І отак “на скаку на бігу” вони вмудряються вести прицільний вогонь на значну відстань. Одразу згадується Коммандос з Шварцнеггером.
Ну, так – у фільмі піднімають складні суспільні, моральні питання і намагаються дати на них відповіді. Але це більше схоже на моралізаторство, бо приклади відірвані від реальності і показують, як би це мало вирішуватись на думку середньостатистичного американського графомана, а не як це відбувалося б насправді.
Хочете подивитись на кльових комп’ютерних тваринок і кілька сцен з Ґері Олдменом – вмикайте “Світанок планети мавп”. Більше порадити нічого.
Хіба що… дуже цікаво ознайомитись з технологією зйомок “Планети мавп” на цьому відео