Український сайт про Гаррі Поттера спіткала чергова переробка дизайну та чистка наявної інформації. В результаті, зі старих статей залишилось кілька.
Читаєм старе - згадуєм. Слідкуєм за новинами.

"Літературний вояж"

...так називалася основна конкурсна програма серед учнів 5-11 класів всіх шкіл Львова.

Конкурс проходив в два етапи, вперше за весь час, тому ніхто з його учасників не знав як все буде виглядати. Вчителям із зарубіжної літератури нашої школи запропонували прийняти участь. Вони залюбки погодилися і почали готуватися за місяць до початку конкурсу. Англія - чудова країна. Ми мали показати виставку на її честь ;)

Мабуть, я вам скажу, набирати акторів було чи найважче :) Дехто здавав екзамени, дехто не підходив на роль, дехто просто не хотів виявляти свої акторські здібності, але дійових осіб Гаррі Поттера та Герміону Грейнджер чомусь вибрали відразу. Коли я вперше на репетиціях побачив його, здавалося, що не дуже схожий цей хлопчина на себе. Але вже на сцені, з вишуканою мантією, окулярами круглої форми, розкуйовдженим волоссям та червоним шрамом на чолі не можна було не догадатися хто це такий. Так ще й з такою довговолосою дівчиною...

Воскові фігури-актори розташовані на сцені, стоять нерухомі.

Відкривається завіса, виходять Гаррі Поттер і Герміона Грейнджер. Гаррі питається Герміони де вони є, чому всі тут такі застиглі. Герміона пояснює, що це музей і що варто послухати думки цих людей. Оживляє Робін Гуда. Він говорить свої слова.

[Після нього ряд інших акторів: Шекспір, Місс Марпл, Айвенго, та багато інших]

В кінці головні герої підходять до Шерлока Холмса та доктора Ватсона. Ці англічани роблять висновки з побаченого і завіса закривається...

[Перший відбір]

...відбувся серед шкіл Шевченківського району. Посеред уроків провели остаточну репетицію, пішли додому, поїли і вирушили у 91 школу. Приїхали, розмістили ще свою газету (яку додатково малювали також) на почесній... стіні :) 17 шкіл вирішили попробувати представляти район на місті. Відбувся показ.

Наш виступ був лише п'ятим, тому ми вже швидко могли виступили. Після першої четвірки конкурентами і не пахло :) Вийшли на сцену, Гаррі всіх зачарував, але "восковий" Шекспір вирішив трохи посміятися. Вийшло, що його руки тремтіли від сміху. Дивна ця воскова фігура :)

Тим не менше, ми здобули абсолютну перемогу, про що я дізнався на наступний день.

[На другому відборі]

...змагання проходили в 53 школі, що біля Кінопалацу на вул. Театральній.

Тепер все було серйозно. Хто ж виграє "Літературний вояж"? Хто зачаклує своєю паличкою суддів, Гаррі, чи Герміона? А може Сихів, Галицький, чи Залізничний райони покажуть кращу ідею і реалізацію... Моє дратування швидко спало. Практично всі учасники не вкладалися в 10-ти хвилинний ліміт часу, показуючи свою тему про культуру Німеччини, Франції, Словакії, актори говорили на рідній мові цієї країни і можна було заснути. Єдиними конкурентами виявилився з Сихова (дуже гарна українська пісня), та представники Німеччини (цікава реалізація пісні "Butterfly"). На цей раз підвів Айвенго (забув слова) та Герміона. Герміона захворіла якраз на день виступу, тому взяли іншу акторку, яка не знала слів і не була на репетиції.

Я думав, що буде катастрофа, але відкрита "книга магічних заклинань" зіграла свою роль. Герміона успішно вичитувала слова, що навіть ніхто цього не помітив :) Ніхто не сміявся, я проговорив останні репліки і ми всі вийшли зі сцени.

Вирій емоцій охопив всіх у роздягальні. Ми бурхливо обговорювали все... Хто що не так робив, які шанси для перемоги. Зійшлися на одній думці - ми виграли! Більшість пішла, а найвитриваліші залишилися подивитися на резульати.

4 томи Юліана Опільського, календар, значки "Учаснику 'Літературного вояжу'" красувалися в наших руках. Далі під бурхливими оплесками нагородили нашу вчительку, інші команди. Ми здобули перше місце.

Досить непогана екранка. Якщо напитися пива, то  і в нашому Кінопалаці якіснішого зображення не побачиш. Але не якість зображення та звуку, і навіть не чорні фігури людей, що ходять по залу, псують враження від фільму. Жахливий переклад - це просто сміх крізь сльози. Таке враження, що текст начитувався просто від балди - з мінімальним знанням англійської мови і з повною відсутністю знань про зміст книжок. Апофеозом перекладацького мистецтва стали адаптації назв заклять до слов`янського менталітету. Якщо і в офіційному перекладі в Кінопалацах замість "Авада Кедавра", прозвучить "Абра-кадабра", а закляття "Круціатус", перекладуть, як "Изыди, нечистая" (!?), то в залі серед глядачів, підозрюю, почнеться істерика. Чоловічий голос, що начитує переклад, за інтонацією годиться лише для озвучки віслюка зі "Шреку"...
Зважаючи на такий "переклад", я навіть не можу оцінити сам фільм - чи він передав зміст книжки, чи зрозумілі діалоги, чи підтримується сюжет - неясно...

На перший погляд... одразу впадає у вічі дорослішання акторів. Були гарненькими дітками, а тепер стали незграбними підлітками. Лонгботом за два роки просто якусь трансфігурацію пройшов.
Величезну кількість книжкового матеріалу звичайно не можна було переповісти у фільмі, а тому багато того, що ми б сподівалися побачити, не відтворено або показано епізодично. Кубок світу з квідичу майже не показано. Шкода. Він багато в чому визначав настрій книжки. Тричаклунський турнір звівся до показу комп`ютерних ефектів. Тема ельфів-домовиків взагалі не порушена.
Але, чесно кажучи, навіть з такими купюрами фільм вийшов галопуватий - велика кількість подій, що нагромаджуються одна на одну, буде зрозуміла лише тим, хто читав книжку. От якби цей фільм запланували на три серії, був би шедевр.
Фактично, якщо не враховувати, що завдяки стислості кіно вийшло радше ілюстративним матеріалом до книжки (ніж окремим твором), до "Келиху вогню" лише одне зауваження - люди з Дурмстренгу - у гірших традиціях буржуйського кіна - показані, як стереотипні російські козачки позаминулого століття... (на думку одразу спадає закордонний, американський здається, фільм про Анну Карєніну)... Темна, а-ля військова форма, кожухи з хутряними комірцями, шапки-вушанки, насуплені брови... Я чекав, що Крум і Каркарофф почнуть пити "водку", закушуючи ложками ікри, і от-от підуть танцювати вприсядку... На щастя нічого такого не сталося. Взагалі серія "Гаррі Поттер" відзначається якоюсь дивною помірністю - здається, от-от стане нудно до неймовірності, а ні - одразу стає веселіше від несподіваного гумору... от, думаєш, занадто застосовано комп`ютерної графіки - ап! монстри зникають - знову показують живих людей...

Ну, хороший, хороший фільм... Екранку дивитись не варто - дочекайтесь прем`єри в кінозалі. І актори, і спецефекти, і операторська робота... все - на високому рівні... Не можу поки оцінити звук, але в Кінопалаці вухам (так само як і очам) буде не нудно - це точно...

Дочитав нарешті "Напівкровного Принца". Звичайно, "Гаррі Поттер" - видатна серія. Цей магічний світ назавжди змінив уявлення про дитячо-юнацькі твори. Величезне мерсі та уклін Джоан Ролінг (на Нобелівську премію її), грандіозна подяка а-ба-ба-га-ла-ма-гівцям (Малкович, Єрко, Бариба), шалений решпект Віктору Морозову (і Негребецькому) за український текст!!!...  Без Гаррі Поттера цей світ здавався би безнадійним....
Також окреме шанування творцям фільмів про Гаррі Поттера - за те, що не спаскудили творіння, і навіть навпаки - матеріалізували мрії, додали почуття і розуміння. З нетерпінням чекаю виходу фільму "Келих вогню", смакуючи очікуване задоволення.
Повертаючись до теми останньої книжки, зазначу, що із зростанням героїв поттеріани дорослішає і зміст книжок. Починалося все зі складної казки, а завершується якимсь мелодраматичним містико-детективо-політичним-light-романом. Це все, звичайно, логічно і зрозуміло. Хоча у мене на душі і виникає певна ностальгія за казкою - так само, як колись, коли після казкової повісті "Гоббіт..." Толкієн перейшов на ніби-документальні романи про "Володаря кілець".
Рясні любовні почуття героїв з переживаннями, ревнощами, поцілунками тощо лише підкреслили недитячість нового твору, хоча і не вбили казку зовсім - згадайте хоча б класичні російські казки з цілуванням жаб. А от розслідування що таке і хто таке Волдерморт видалось мені надто нудним і заплутаним. Найбільше я боявся, що Ролінг скотиться до банального розтлумачення: оце - добре, оце - погане, і добро завжди перемагає зло. На щастя, до такого примітиву не дійшло.
У зв`язку з цим не можу не зачіпити тему Снейпа. В Обговореннях ми вже трішки сперечались про позитиви/негативи цього героя. З виходом "Напівкровного Принца" багатьом здалося, що все стало зрозумілим - Снейп працює на Волдерморта, допомагає Дракові, вбиває Дамблдора, втікає зі смертежерами. А для мене текст нової книжки лише підтверджує мої переконання - те, що зовнішньо сприймається злом, може виявитись набагато достойнішим, ціннішим і потужнішим людським проявом, ніж таке собі, знаєте, викохане в собі публічне лицемірне бажання добра.
Давайте розглянемо ситуацію. Теза: Снейп убиває Дамблдора, Снейп - какашка. Просто - для казки, і абсолютно незрозуміло, якщо йдеться про Дж. Ролінг. По-перше, як кажуть криміналісти, де труп? Хтось прочитав, що сталося з тілом Дамблдора після падіння? Десь були наведені слова про "констатацію смерті" ? Ні - просто всі думали і казали про це. На похованні хтось бачив саме тіло Дамблдора? Ні - "... а на руках, як здогадався Гаррі, він (Гегрід) ніс загорнуте в розшитий золотими зірками пурпуровий оксамит тіло Дамблдора." Що це таке за "як здогадався Гаррі"? Натяк на те, що це міг бути і не Дамблдор - по іншому не сприймаю - а, скажімо, муляж або якийсь клон, чи щось магічне - не знаю... І що це таке за "загорнуте... в оксамит тіло"? Тобто, цілком загорнуте? Ну, напевно цілком - так як це робиться в Індії, коли спалюють померлих. Отже, для мене абсолютно не зрозуміло, кого ховали (палили) "прекрасного літнього дня". Можливо це був убитий напередодні смертежер.
Ну, добре - не будемо довго розмірковувати щодо істинності смерті директора.
Вертаємось на кілька днів раніше. Якщо Дамблдор помер, то як? Снейп заходить у приміщення, де - будьте зараз уважні:
1) вмирає Дамблдор, "сповзаючи по стіні"... На те, що він і так вмирає (після випитого), постійно натякає авторка ще до зустрічі з Драко. Потім лунає дивна фраза одного смертежера: "Йому й так уже небагато лишилося, якщо хочете знати!"... І цього не міг не бачити Снейп. І ніхто краще, як Снейп, не міг знати наскільки близький до смерті Дамблдор (не враховуючи загрози від смертежерів).
2) хтось врешті-решт мав убити Дамблдора. Смертежери змушували це зробити Драко. А от власне сам Дамблдор дуже сподівався, що Драко все ж перейде на "нашу" сторону і не наважиться на вбивство. І звичайно, щоб не допустити такої біди в житті підлітка, Дамблдор волів би загинути від руки когось іншого - ну... ну... та от хоча б від чарівної палички досвідченого Снейпа. Саме тому "уперше по-справжньому благав": "Северусе... будь ласка..."
Зважте, що Дамблдор не просив: "Будь ласка, порятуй мене..." - а просто просив чогось, що мав розуміти Снейп. І, вірніше всього, розуміли вони один одного добре (можливо йдеться про узгоджену з Дамблдором обітницю Снейпа щодо Драко).
Зрештою, все склалося непогано. Драко не дійшов до вбивства. Дамблдор вмирав "по-любе", а тому Снейпові дії взагалі сприймаються, як акт гуманізму. До того ж, дивний кульбіт Дамблдора через зубці валу, і підозріле поховання невідомого тіла наводять на думки про вдале інсценування.
Чи вірно я все розумію, виявиться лише з виходом наступної книжки.

Ви не дивуйтесь, що я провів серйозний аналіз за художнім твором. Толкієністи взагалі мають такий простір для досліджень псевдо-історії, що можуть захищати наукові дисертації. Та і у світі Ролінг вже достатньо матеріалу. З цікавістю недавно вичитав на якомусь російському форумі обгрунтоване припущення, що Фред і Джордж Візлі - зрадники. І я не дивуюсь - добро і зло - це така примара... Усяке буває...