Українська чжунхуа міньцзу
27.05.2010 Політика, суспільство
Меліса повідомила про кортеж Януковича у Львові - "спочатку машини ДАІ, потім по двох смугах 5 чорних джипів, два білих буси, два чорних мерседеси і знову 5 чорних джипів і ДАІ, міліція..."
Два білих буси у мене асоціюються з "Мисливцями за привидами" - з логотипами на борту: перекреслені яйце та вінок.
Ну, менше з тим...
Прочитав непогану статтю на про геополітичні розборки, де Україна використовується, як розмінна карта у політичній грі США - посилити Росію на противагу Китаю. Не вперше я таке читаю, але найбільш мене зацікавили абзаци про сучасну китайську ідеологічну концепцію.
На XVI съезде компартии Китая, который состоялся в ноябре 2002 года, была разработана концепция "чжунхуа миньцзу" - единой китайской нации, а также поставлена задача "неуклонно возвышать и внедрять национальный дух", что было названо стратегической целью и, более того, необходимым условием для выживания китайской нации, а, следовательно, и китайского государства.
Як бачите, концепція за тематикою дуже нагадує ту, яка потрібна нам - "єдиної нації".
В частности, к истории Китая причисляется не только история ханьского этноса, но и народов, покоренных Китаем хотя бы на короткий период (например, тувинцев, казахов, киргизов), а также история тех народов, которые захватывали Китай (чжурчжэней, монголов, маньчжуров). Ну чем не китайский вариант русского евразийства!
Соответственно, в качестве территориальных приобретений Китая современные китайские историки представляют результаты завоеваний неханьских государств (например, монгольского и маньчжурского).
Таким образом, национальным героем Китая признается упомянутый Чингисхан (!). В эпоху постмодернистских идеологий никого не интересует, что в реальности он выступал по отношению к Китаю в качестве жестокого оккупанта.
Це ж геніально. Саме це я дуже обережно намагався донести тим, хто мене читає. Не протиставлятися до всього, що має хоч якесь відношення до СРСР, а навпаки - робити своїм і поглинати. В цьому плані ми трохи відстаємо від Росії, але хапнути собі великий шматок історії СРСР ще можна. А нашого там багато - Брежнєв, Хрущов, Друга Світова (Велика Вітчизняна), наука, космос, медицина... А Кубань? Є, де розгулятись... Я не маю на увазі тупу радянську пропаганду, а принципове відношення до минулого - його потрібно робити своїм історичним надбанням (з усіма помилками, ганьбою, славою та досягненнями), а не предметом самоприниження.
Натомість, ми зациклились на своїх бідах та вузьконаціональних шароварах. Говорячи "ми", я звісно не маю на увазі теперішніх "дєятєлєй" при владі та політиці - ті самі люблять бути частиною чогось.
До теми:
Залишити коментар